4 найпоширеніші забобони керівників

Працюючи з керівниками, які обтяжені зміною в робочій атмосфері, Маршалл Голдсміт, відомий управлінський коуч, перш за все роз'яснює, що вони сковані забобонами відносно своїх співробітників. Реакція завжди бурхлива: «Я? Упереджений? Так з чого ви взяли?!» Але це правда - якщо в цьому випадку забобон означає негнучку, нетерпиму поведінку з групою людей, що не відповідає реальному стану речей або самосприйняттю даної групи. Керівники, які не зауважують настроїв нової когорти вільних агентів, поводяться ніби небезпечні, одержимі маячними ідеями фанатики. (Це однаково, що відмовлятися взяти на роботу молоду заміжню жінку на тій підставі, що вона незабаром народить дітей і залишить компанію, а тому не може серйозно ставитися до своєї кар'єри. Далеко не всі пам'ятають, що ще не дуже давно подібний підхід панував майже скрізь). Упереджене ставлення до автономії працівників приймає різні форми, але чотири з них, імовірно, найпоширеніші.

1. Я знаю, що їм потрібне

Це найзначніший забобон. І найлегший для усвідомлення. Майже всі економічні моделі історично виходили з припущення, що гроші - головний мотиватор для будь-якого працівника. Тому начальники переконані: чим більше вони заплатять, тим більше трудової віддачі та вірності одержать натомість. Проте дана схема більше не діє.

Зрозуміло, у кар'єрних планах гроші займають видне місце. Але на певному етапі кращі працівники досягають рівня фінансового комфорту (нехай і відносного), і тоді починають переважати інші фактори. Як зазначив економіст Лестер Туроу в книзі «Створення багатства», вільні агенти прагнуть перебороти ту парадоксальну обставину, що економічна цінність їхнього професійного досвіду під час кар'єрного просування не зростає, а падає. «Строк придатності» знань, особливо, технічних, постійно скорочується. Вільні агенти відповідають тим, що переходять до нових завдань, які підвищують знання та дозволяють задіяти весь потенціал їхнього досвіду. Це приносить їм задоволення, а в перспективі й більше грошей.

Якщо ви коли-небудь дивувалися, чому здібний співробітник пішов від вас в іншу компанію на іншу посаду за менші гроші, виходить, вами володіє вищезгаданий забобон.

Підкорюючись йому несвідомо або свідомо, ви можете втратити гарних людей.

Ілюзія «я знаю, що їм потрібне» існує далеко за межі фінансової сфери. Як правило, в 20 з зайвим років люди хочуть вчитися справі, після 30 років - просуватися, після 40 - керувати. Необхідно на кожному кроці з'ясовувати, чого людина хоче, напряму запитуючи її про це, і не думати, що одна відповідь підходить для всіх випадків. В 24 роки людину може зовсім не хвилювати гармонічний баланс «робота - особисте життя», а в 34 вона порахує його принципово важливим.

2. Я знаю не менше за них

Давно пройшли часи, коли керівники краще за всіх у компанії знали, як виконати будь-яку роботу. Пітер Друкер справедливо помітив, що менеджер майбутнього повинен уміти запитувати, а не наказувати. Друкер розумів: високоосвічені, кваліфіковані фахівці будуть знати більше за будь-якого менеджера. Майбутнє вже наступило, і воно мстить. Дійсно розумні керівники повинні звільнитися від зайвої зарозумілості. Їхні претензії, що вони знають не менше за своїх співробітників у спеціальних областях, негативно позначаються на працездатності підлеглих і, в остаточному підсумку, на авторитеті самого керівника.

3. Ненавиджу цих егоїстів

Скільки разів до вас приходили співробітники зі скаргами на те, що робота не приносить їм задоволення, а ваша перша думка була такою: «Що ти ниєш, дурень? Я плачу тобі купу грошей за справу, а не за задоволення. Іди, працюй»?

Скільки разів люди приходили до вас із повідомленням, що їх запрошують в іншу компанію, і в надії, що ви запропонуєте їм кращі умови, оскільки вони не хочуть залишати вас або компанію, а ви у відповідь думали: «Який же невірний і невдячний тип, який зрадник?»

На думку Маршалла Голдсміта, ці грубі реакції теж є проявами забобону. І неважко зрозуміти, чому керівники так реагують. Упередження вкорінювалося в них десятиліттями. Думаю, всі ми погодимося, що в нинішніх умовах, коли «члени організації» заміщені високо мобільними вільними агентами, жоден керівник не повинен бути збентежений бажанням працівників подбати про свої інтереси. Це бажання не можна дорівнювати до чистого егоїзму. Навпаки, його варто сприймати як належне, оскільки проблему порівняно легко контролювати, якщо у ваших руках всі владні повноваження.

Ви повинні з розумінням ставитися до ваших вимогливих, прохальних і нібито «егоїстичним» працівникам. Гніватися на них і відштовхувати - значить не розуміти їх і, в остаточному підсумку, втратити. Ви просто виконаєте акт корпоративного жертвопринесення.

4. Я завжди знайду заміну

У минулі часи багатство багато в чому залежало від контролю над землею, матеріалами, фабриками й устаткуванням. У цих обставинах працівник більше залежав від компанії, ніж вона від нього. Тепер ключ до багатства - знання. Тому компанії набагато більше мають потребу в професіоналах, ніж професіонали в компаніях. І гірше за все, професіонали про це знають! Вони розглядають себе не як рядовий товар, а як багатофункціональний актив, що не залежить більше від примх компанії. Різниця, на перший погляд, малопомітна, проте істотна: вільний агент упевнений, що завжди де-небудь знайде кращу роботу. А ось якщо він був рядовим товаром, кожен міг би його замінити (таке, як ми знаємо, тепер неможливе).

Розумні керівники відчувають ситуацію. Вони починають усвідомлювати, що їхні стосунки з найціннішими співробітниками - це швидше стратегічний альянс, ніж звичайна трудова угода. Вони знають: класний професіонал може піти в будь-який час. Маршалл Голдсміт поставив 120 топ-менеджерів однієї з провідних високотехнологічних компаній світу таке запитання: «Чи може найперспективіший лідер, який працює у вас, звільнитися та за тиждень знайти собі роботу в іншому місці з підвищенням окладу?» Всі 120 відповіли ствердно!

Якщо ви завзято додержуєтеся забобонів і не звертаєте уваги на зміни в робочій обстановці, то ризикуєте втратити місце - як би високо ви не сиділи і які би показники не видавали.

Саме в даному плані вільні агенти представляють нині справжню погрозу. Один співробітник не може звалити сильного керівника. Проте група співробітників здатна згуртуватися та перекинути навіть самого потужного боса.

Не забувайте про це, прокладаючи свій шлях - поштиво або безцеремонно – на мінливому управлінському ландшафті країни вільних агентів. Регулярно відслідковуйте свою поведінку. Ви звертаєтеся зі співробітниками, керуючись старомодними забобонами? Або приймаєте позицію вільних агентів на їхніх умовах? Перехід до нового мислення допоможе вам стати більш успішним босом і, цілком імовірно, збереже вам роботу.

Ваші люди постійно змінюються - прямо на ваших очах. Якщо ви не змінюєтеся відповідним чином, виходить, фактично управляєте із закритими очима. А це найбільш непрощенний забобон з усіх.

За матеріалами: http://www.e-xecutive.ru/