Жіноча робота: міфи і реальність

Що взагалі є «жіноча робота»? Набір функцій і обов’язків, виконуваних виключно відповідно до особливостей організму і статевої приналежності?

Нісенітниця! При необхідності, а в деяких випадках і при бажанні, жінка з таким же успіхом, як і чоловік, може стати біля верстата в прямому сенсі цього слова. Однак є ще ті, хто з піною біля рота доводять жіночу слабкість і кричать, що «не жіноча це робота!» Спробуємо розвіяти декілька міфів.

Міф перший. Жінка не може цілком і повністю віддатися роботі з деяких причин: вагітність, народження і виховання дітей.

Якщо відкинути ті ситуації, коли нормальний перебіг вагітності перебуває під загрозою і необхідно постійне спостереження лікарів, то практика повноцінної роботи на своїй посаді до семи, а то й до дев’яти місяців вагітності практично повсюдна, хоча б тому, що вагітність – це не хвороба.

Так, жінці, яка виношує дитину, робляться певні знижки за часом роботи і навантаженні, але в цілому якість її роботи не знижується. Якщо жінка дизайнер або проектувальник, то від того, що в ній зародилося нове життя, вона не креслить проект гірше або взагалі неправильно.

Те ж саме можна сказати і про виховання дітей. Ніхто ще не скасовував дитячих садів, де дитина спілкується в колі однолітків і отримує необхідні знання, у той час як його мати може спокійно займатися кар’єрою. Та й потім, хто, крім жінки, здатний виносити і народити? А це дуже важливий фактор.

Однак тут варто зауважити, що все-таки в далекі відрядження жінці, що має дітей, відправитися складніше, якщо, звичайно, вона не розраховує на допомогу чоловіка або няні. І не варто забувати про якусь дискримінації (яка, до речі, заборонено трудовим законодавством, проте роботодавці все одно зловживають нею), коли на роботу беруть охочіше колишніх студентів-юнаків, вважаючи, що вчорашня студентка швидше націлена на розвиток свого особистого життя, і працівник з неї вийде ненадійний.

Міф другий. Жінка не здатна виконувати важку фізичну роботу.

З цим теж важко погодитися. Кожен з нас не раз бачив рум’яних тітоньок у помаранчевих жилетах, здатних у своїй фізичній роботі заткнути за пояс будь-якого чоловіка. Правда, на превеликий жаль, такі жінки мало схожі на жінок у прямому сенсі цього слова.

Міф третій. Жінка не може обіймати керівну посаду через свою природну м’якість.

Неправда. Жінка-начальник може піти назустріч в якихось особистих питаннях, але в іншому ця природна м’якість ніяк не пов’язується з вимогами виконувати свою роботу якісно. Крім того, багато жінок-начальники геть позбавлені цієї м’якості і нічим не відрізняються від своїх колег-чоловіків, а вже тим більше якщо фірма – це її «дітище» і вона повністю зацікавлена в її процвітанні і не потерпить халтурного ставлення до роботи.

Міф четвертий. Жінка повинна займати виключно «жіночі» посади.

А що це за посади? Хто їх розділив на жіночі і чоловічі? Так, більшість вчителів у школах – жінки. Продавці, прибиральниці, няньки в лікарнях – теж жінки, однак це може говорити тільки про те, що саме жінка здатна не гребувати такими непопулярними (на жаль) в нашій країні професіями.

Напевно знайдуться і ті, хто буде кричати про те, що місце жінки біля плити, і в кращому випадку вона може розраховувати на посаду продавця або виховательки в дитячому саду. Це чистої води чоловічий шовінізм, що виник, швидше за все, через страх втратити своє місце під сонцем, втратити контроль над слабкою статтю і можливість самоствердитися, якщо більше самостверджуватися нічим.