ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНИЙ СТАН

У статті здійснено історично-генетичний аналіз психологічних основ підготовки фахівців, виділено чотири етапи формування їх теоретичних засад та визначено зміст психологічних основ підготовки.
Ключові слова: професійно важливі якості, професіонал, професійна придатність, психологічна готовність, психологічні основи підготовки.
Постановка проблеми. Проблема врахування та розвитку психологічних особливостей людини, необхідних для успішної життєдіяльності, конкурентноздатності на ринку праці, у процесі професійної підготовки, була і залишається нагальною. Становлення особистості професіонала, формування необхідних професійних якостей, знань, умінь, навичок та професійного мислення є досить складним, багатогранним і тривалим - починається з моменту виникнення бажання освоїти професію і продовжується поетапною підготовкою до неї. Отже, визначення психологічних основ професійної підготовки є актуальною проблемою як для системи освіти у цілому, так і для спеціалістів, які прагнуть до самореалізації, визнання, досягнень у професійній діяльності.
Аналіз останніх досягнень і публікацій. Як свідчить аналіз сучасних наукових розробок, у галузі педагогіки та психології професійної підготовки виділились наступні наукові напрями:
- психології праці та професійної підготовки особистості;
- психології вищої школи та педагогічної діяльності;
- дослідження психофізіологічних, психологічних характеристик фахівців екстремальних професій;
- розвитку професійно важливих якостей особистості в процесі професійної діяльності та фахової підготовки;
- психологічних основи розвитку і становлення професіонала;
- оптимізації змісту освіти через раціоналізацію організації й врахування при цьому важливих психологічних аспектів навчально-виховного процесу.
Незважаючи на посилену увагу вчених до психологічних проблем професійної підготовки, недостатньо дослідженими видаються питання визначення змісту та структури психологічних основ підготовки професіоналів. Основною передумовою розв'язання цього завдання є історико-генетичний аналіз напрацювань щодо зазначеної проблематики.
Тому ставимо за мету в даній статті проаналізувати історію та сучасний стан розвитку проблеми психологічних основ підготовки фахівців до професійної діяльності; визначити зміст психологічних основ професійної підготовки.
Виклад основного матеріалу. Дослідження психологічних основ професійної підготовки має складну, своєрідну історію, оскільки цей важливий складник підготовки розглядали в аспекті психології, педагогіки, методики вивчення окремих наук, інколи намагались виокремити й розглянути психолого-педагогічні й психологічні основи підготовки.
На різних етапах історичного розвитку психологічної науки формувались теоретичні засади психологічних основ професійної підготовки фахівців різних галузей. Так, 3. Решетова виділила та охарактеризувала три періоди дослідження психологічних основ професійної підготовки: перший -„психотехнічний", датується 20-30 роками; другий - з кінця 30-х до середини 50-х pp. - дослідження професійної майстерності; третій - 50-70-ті роки -розвиток уявлень про фізіологічні механізми, що лежать в основі психічних процесів та нове розуміння психіки, її функцій та ролі в діяльності [11, с 9-31].
На основі історичного аналізу існуючих в психологічній науці досліджень щодо психологічних основ підготовки виділимо етапи формування їх теоретичних засад. За основу візьмемо зазначені вище періоди, які доповнимо результатами сучасних досліджень і відповідно структуруємо.
Перший етап названий 3. Решетовою “психотехнічний” - 20-30 роки минулого століття - та охарактеризований як початок вивчення психологічних проблем професійного навчання в рамках психотехніки, яка включала наступні проблеми: професійного відбору, консультування та навчання; запобігання професійному стомленню, травмам на виробництві; визначення та діагностика професійно важливих особистісних властивостей.
До того ж, у 1921 році лікар і психолог С. Мінц створює лабораторію для вивчення психологічних особливостей праці пілотів, їх індивідуальних професійних якостей. За результатами його досліджень визначено, що 90% катастроф залежить від “особистісного” фактору [4, с 33].На початку 1930-х р, у вітчизняній психології проблему взаємозв'язку навчання і розвитку вперше сформулював Л.С. Виготський. Він обгрунтував провідну роль навчання в розвитку, вважаючи, що навчання має йому передувати. Разом з тим, зазначав, що розвиток впливає на навчання, оскільки має свої закономірності. У своїх роботах він критикував два протилежних напрями, які на той час існували в зарубіжній психології: ототожнення навчання з розвитком (Е. Торндайк) і розгляд розвитку окремо від навчання (Ж. Піаже) [1, с 286]. Особливе значення в цей період мали також праці А.К. Гастаєва, С.Л. Рубіншейна, А.Н. Леонтьева, Н. Берштейна.
Тож, зважаючи на проведенні дослідження в зазначений період, перший етап сприяв вирішенню психологічних проблем психотехнічно-розвивалього характеру.
Другий - припадає на 40-70-ті pp. й вирізняється дослідженням психологічних аспектів навчання та професійної майстерності. Науковці віддавали перевагу виявленню закономірностей формування й удосконалення професійних умінь і навичок, формування професійних здібностей, розробці психологічних питань політехнічного навчання та ін.
Психологічні аспекти навчання в 40-х роках минулого століття досліджували відомі науковці Б. Ананьев, Л. Божович. Також велось дослідження змісту і форм виробничого навчання, вивчалася динаміка формування навичок, досліджувались зміни формування навичок в різних умовах та характер мотивів, усвідомлення помилок, вплив результатів діяльності на самооцінку учнів, роль самоконтролю в процесі навчання, характер труднощів, що виникають, їх індивідуальні особливості тощо.
У 60-ті роки почалось вивчення „програмованого навчання". Також розглядалися питання професійної придатності та способи її визначення через призму діяльності операторів.
Загалом інтенсивні дослідження вітчизняних психологів на цьому етапі сприяли вирішенню таких завдань, як визначення умов, за яких навчання стає розвивальним, визначення конкретних форм навчання, що дозволяють підвищити розумовий розвиток. При цьому з'явилося декілька напрямів успішного навчання. За першим напрямом вирішальне значення надавалося змісту освіти, за другим - удосконаленню методів навчання, за третім - зміні способів розумової діяльності [1, с 286].Наступною сходинкою став третій етап - 70-80-ті роки, - який розпочався розвитком уявлень про фізіологічні механізми, що лежать в основі психічних процесів, та нове розуміння психіки, її функцій та ролі в діяльності. Свій науковий пошук активно здійснювали С. Рубінштейн, П. Гальперін, А. Запорожець, А. Леонтьев, Д. Ельконін, базуючись на вченні І.П. Павлова. Вони вивчали орієнтовану діяльність, тобто діяльність, що формує психічний образ.
У 70-х роках стала приділятися значна увага питанням педагогічної психології: досліджували формування професійних умінь, політехнічних знань та навичок, технічного мислення, теоретичних форм мислення; розробляли методи „проблемного навчання", „поетапного формування розумових дій".
Найвагомішими науковими здобутками того часу були роботи, у яких автори Грунтовно проаналізували вузівський навчальний процес і заклали психологічні основи розв'язання проблеми оновлення вищої школи [7, с 21].
Разом з тим, вносяться нові ідеї щодо розвитку особистості в діяльності. Як зазначала К. Абульханова-Славська, основне положення про прояви і розвиток особистості в діяльності, висунуте С. Рубінштейном, зберігає своє принципове методологічне значення. Але на теоретичному рівні Л. Анциферовою вноситься обмеження, пов'язане із конкретним і оптимальним для розвитку особистості її співвідношенням із діяльністю. Зазначено, що не будь-яка діяльність розвиває особистість і не будь-який розвиток здібностей рівнозначний розвитку особистості. Розвиток особистості та прояв потреб у діяльності пов'язаний із досягненням нею почуття задоволення від процесу і результатів діяльності, прагненням до подолання труднощів й успішністю розв'язання складних задач, бажанням проявити свої можливості в процесі роботи [8, с 20-21].
У 80-х роках, з'являються роботи присвячені психологічним основам професійного навчання та формуванню особистості в педагогічному процесі. Так, наприклад, В. Чирков обгрунтував правомірність системогенетичного підходу, розробленого В. Шадриковим, у психології професійної підготовки, розглядав питання психологічної системи діяльності, виклав питання емоційно-мотиваційної регуляції навчальної діяльності. В основі його дослідження - концепція практичних станів [13, с 3-4]. У центрі уваги досліджень 3. Решетової було вивчення формування системного мислення тих, хто навчається, і його значення для розширення пізнавальних і практичних можливостей у процесі оволодіння професійною діяльністю. Вона, Грунтуючись на діяльнісному підході, дійшла висновку, що головна увага у процесі підготовки фахівців, повинна приділятися формуванню теоретичного мислення; процес підготовки повинен набути форми дослідницької діяльності, такої, що „відтворює" наукові знання [11, с 197-198].
У військовій галузі також відбувалося дослідження психологічних аспектів підготовки військовослужбовців. А. Барабанщиков, В. Варваров, В. Вдовюк, В. Давидов у межах психології й педагогіки вищої школи вивчали психологічні основи формування в курсантів, слухачів військової й педагогічної майстерності. До психологічних основ вони відносили: психологічну характеристику військової майстерності, психологічні умови її формування та структуру, формування педагогічної майстерності. Зазначали, що в структурному відношенні військова майстерність являє собою систему взаємопов'язаних знань, навичок, умінь, необхідний рівень розвитку професійно необхідних якостей [9, с 99].
Таким чином, на третьому етапі було започатковано розвиток педагогічної психології та продовжено дослідження щодо формування особистості фахівця в умовах навчальної діяльності.
Четвертий етап - початок 90-х років і триває до теперішнього часу. У цей період сформувалися напрями дослідження психологічної готовності, динамічних станів, профвідбору, психологічні основи підготовки до управлінської діяльності, психології професійної діяльності, психології вищої школи.
З'явилась низка досліджень, у яких розв'язання завдань вищої освіти почало розглядатися в контексті психологічних змін та формування особистості в процесі навчання (О. Абдуліна, М. Дьяченко, І. Зімняя, Л. Захарова, Л. Кандибович, Н. Лись, А. Маркова, Л. Подоляк, Н. Тализіна та Психологічні основи розвитку і становлення професіонала в межах психології професійної діяльності вивчали Є. Климов, І. Баклицький,Г. Гребенюк, Ф. Думко, Г. Запорожцева, М. Козяр, М. Корольчук, С. Кучеренко, М. Логачов, О. Охременко, Л. Орбан, Д. Гриджук та ін.
Психології вищої школи та педагогічної діяльності присвятили свій науковий пошук В. Галузинський та М. Євтух, Т. Габай, Л. Велитченко, В. Семиченко, О. Власова, Л. Подоляк та В. Юрченко, М. Іванчук та І. Русак.Практичні аспекти застосування психологічних знань у діяльності співробітників правоохоронних вивчали О. Столяренко Ю. Чуфаровський, Я. Кондратьев, В. Андрусюк, Л. Казміренко, Я. Когут, Ю. Ірхін, Ф. Думко, Г. Запорожцева, С. Яковенко та ін.
Так, на сучасному етапі виділився напрям дослідження психологічних основ:
- управління (Л. Карамушка, Д. Дзвінчук, Г. Канюка, О. Бондарук);
- розвитку креативності (С. Устименко, Н. Токарева, А. Воронш, О. Пінська, Є. Гергель, Н. Макаренко, О. Халік, Г. Котенко, А. Шамне, В. Дегтяренко, С. Козаченко, О. Третяченко, О. Заячук, В. Григорьева);
- підготовки (І. Вітенко, Л. Захарова, М. Арюшина);
- розвитку здатності до підприємництва (І. Добренко);
- діяльності служб професійної орієнтації (Н. Абашкіна);
- спілкування (І. Амосов, С. Яремчук; О. Опалюк, Ю. Сербалюк; Я. Хіміч);
- педагогічної практики (С. Науменко);
- аксіогенезу (3. Карпенко);
- формування професійної індивідуальності (О. Сергієнко);
- розвитку відповідальної поведінки (М. Савчин);
- професійної діяльності (В. Бодров).
Вочевидь, із цього переліку виділилася група науковців, яка віддавала перевагу психологічним основам підготовки, задекларувавши це навіть у назвах своїх праць. Так, наприклад Л.М. Захарова на дисертаційному рівні досліджувала психологічні основи підготовки до професійної діяльності Грунтуючись на особистісно-діяльносному підході. У своєму дослідженні вона розглядала психологічну підготовку, психологічне забезпечення й психологічну готовність у системі підготовки до професійної діяльності та професійної адаптації, рефлексивно-діяльнісну психологічну підготовку [6].
Отже, проведений історико-генетичний аналіз психологічних основ професійної підготовки дозволив виділити чотири етапи їх вивчення та показав, що інтенсивність дослідження зазначеної проблематики постійно збільшується, хоча спостерігається певна різниця наукових поглядів щодо її сутності. До змісту психологічних основ підготовки науковці відносять різні психологічні феномени, а саме: психологічні закономірності, принципи, механізми й модель підготовки; психологічну підготовку; її психологічне забезпечення; формування психологічної готовності до діяльності; процес формування, розвитку фахівця тощо.
Щоб сформувати зміст психологічних основ підготовки, крім проведеного аналізу, треба визначитись із понятійним апаратом у межах проблеми, що розглядаємо.
Основи - головні засади, підвалини чого-небудь провідні принципи, правила, якими хто-небудь постійно керується в житті, діяльності; найважливіші, вихідні положення чого-небудь (науки, теорії і т. ін.) [2, с 861].
Підготовка до трудової діяльності, як визначено в сучасній “Енциклопедії освіти” - це планомірні, організовані заходи, спрямовані на засвоєння професійних знань, оволодіння вміннями і навичками, формування професійно важливих якостей особистості, що відповідають вимогам професії. Здійснюється в системі неперервної професійної освіти, починаючи з трудового виховання і профільного навчання у ВНЗ, інститутах післядипломної освіти та на курсах перепідготовки кадрів [5, с 676]. Підготовка передбачає формування, розвиток особистості фахівці, а психологічні основи підготовки - визначення важливих психологічних положень, що спрямовують процес професійної підготовки на успішний розвиток професіонала.
Професіонал - психологічно зріла особистість, що відзначається професійною майстерністю, яка визначає її спосіб життя, особливий професійно орієнтований, відповідальний світогляд і почуття приєднання до професійної спільноти. До того ж, професіоналізм як результат професіогенезу є інтегративною характеристикою професійно зрілої особистості як суб'єкта діяльності, спілкування, праці.
Професіоналізм визначають як цілісне особистісне утворення, в якому поєднані професійна навченість і якості особистості, а результат праці - їх інтегральний прояв [12, с 313]. Рівень професіоналізму визначається сформованістю конкретних практичних навичок фахівця, його поведінкою [З, с 6]. Формування професійно зрілої особистості завжди має свої специфічні особливості, зумовлені об'єктом діяльності. Крім того, підготовка фахівців повинна здійснюватись із урахуванням наявних та перспективних вимог, що висуває до нього діяльність. Результатом підготовки є готовність до діяльності. Готовність - певний психічний стан, у якому знаходиться особистість виконуючи професійну діяльність, та який залежності від її мотивів, інтелектуальних можливостей, емоційно-вольових процесів.
Успішність діяльності також виступає взаємозалежною величиною від сформованих професійно важливих якостей (далі - ПВЯ). Як відомо вони мають біологічну основу; розвиваються у процесі професійної підготовки та діяльності; є передумовою придатності до певного виду діяльності. Тож, під ПВЯ будемо розуміти психофізіологічні, психологічні характеристики та здатності особистості фахівця, що формуються, розвиваються у процесі професійної підготовки й безпосередньої діяльності.
Разом з цим, професійний розвиток охоплює, перш за все, такі особистісні структури, що становлять психологічну основу засвоєння й оволодіння різними видами діяльності і є суттєвими для професійного успіху. Професійний і особистісний розвиток можуть взаємно підпорядковувати й посилювати один одного [10, с 55]. Відповідно, змінюється набір професійно важливих якостей. На початковому етапі професійної підготовки у людини мають бути потенційні особистісні якості, які є основою, підставою для освоєння професії. У процесі професійної підготовки вже формуються базові професійні якості - необхідні для початкового етапу професійної діяльності та мають відповідати її вимогам. Спеціальні професійно важливі якості, що формуються впродовж професійної діяльності, можуть бути притаманні тільки досвідченим фахівцям й складають модель професіонала певної галузі.
Ураховуючи вище викладені міркування, вважаємо, що до змісту психологічних основ професійної підготов слід віднести:
- систематичне, цілеспрямоване вивчення та врахування психологічних особливостей, особистісних якостей майбутніх фахівців у процесі професійної підготовки;
- дослідження психологічних умов успішної підготовки та особливостей пізнавальних й емоційно-вольових процесів, індивідуально-психологічних особливостей майбутніх фахівців, рівня розвитку їх професійно важливих якостей у процесі підготовки до професійної діяльності.
- формування в процесі фахової підготовки психологічної готовності до професійної діяльності, що передбачає наявність необхідних психофізіологічних, психологічних характеристик, професійно важливих якостей, мотивації;
- розвиток психологічної придатності до певного виду діяльності (сума психологічних, фізіологічних характеристик, якостей і потенційних можливостей особистості, високого рівня психологічної готовності до праці).
Висновки з даного дослідження і перспективи подальшого розвитку в даному напрямку. Вище викладене дозволило сформувати наступні висновки:
- дослідження психологічних основ підготовки в психологічній науці проходило в чотири етапи: перший - психотехнічно-розвивальний; другий -дослідження психологічних аспектів навчання та професійної майстерності; третій - початок розвитку педагогічної психології та дослідження формування особистості фахівця в умовах навчальної діяльності; четвертий - психології професійної діяльності та професійної підготовки;
- проведений історико-генетичний огляд психологічних основ професійної підготовки та аналіз визначень базових понять дозволили визначити зміст психологічних основ підготовки: вивчення та врахування в процесі підготовки психологічних характеристик майбутніх фахівців, дослідження умов їх успішної професійної підготовки та особливостей розвитку психічних явищ й професійно важливих якостей в період навчання, формування готовності до майбутньої діяльності та розвиток психологічної придатності до професійної діяльності.
Перспективним вбачається дослідження проблеми розвитку професійно важливих якостей як однієї з важливих компонент психологічних основ підготовки фахівця.